Мажула Олександр Романович
Олександр Мажула: Поет із серцем воїна
(18.05.1991 – 18.04.2024)
Коли весняний цвіт обсипається з яблунь і летить за вітром до берегів Турії, здається, що сама природа плаче за тими, хто пішов у вічність на злеті життя. Олександр Романович Мажула, відомий побратимам як «Шкет», став одним із тих, хто обміняв мирні мрії на окопну правду, залишивши по собі не лише пам'ять про мужність, а й ніжні рядки фронтової поезії.
Від математичних формул до гарту долі
Олександр зростав у рідних Бузаках – селі, де розливи річки та риболовля в очеретах стали декораціями його щасливого дитинства. Він був наймолодшим у родині, її загальним улюбленцем. Змалку Сашко вирізнявся особливим інтелектом: розумний, розважливий, із надзвичайним хистом до математики. Це захоплення привело його на математичний факультет інституту, де логіка та цифри обіцяли спокійне майбутнє.
Його загартовував не лише спорт, яким він займався з дитячим завзяттям, а й життєві випробування. У 15 років хлопець втратив батька, що змусило його рано подорослішати.
Вибір, вартий поваги
Лютий 2022 року застав Олександра на шляху до Польщі. Валізи вже були зібрані, а плани на заробітки здавалися реальними. Проте вторгнення загарбників миттєво змінило вектор його життя. Замість закордону він обрав шлях до військкомату. Вже 25 лютого Сашко був у строю 51-го батальйону волинської тероборони.
Навіть не маючи досвіду строкової служби, Олександр навчався в бою. Коли безпосередня загроза відступила від рідних кордонів, він не залишився в тилу. «Шкет» свідомо перевівся до 102-ої окремої бригади ТрО (76-й батальйон), аби бути там, де вирішується доля країни – на Запорізькому напрямку.
«Ідемо на природу»: будні під Гуляйполем
Для сестер, Віти та Валентини, у нього завжди була одна відповідь: «Ідемо на природу». Так він називав виходи на позиції, оберігаючи рідних від жахів війни. Його шлях пролягав повз понівечені стіни Гуляйполя. Через короткозорість Олександр бачив лише силуети руйнувань, ніби доля намагалася приховати від нього весь масштаб людської жорстокості. Він мріяв: «Після війни зроблю корекцію зору, щоб бачити чисте небо». Коли ж рідні, затамувавши подих, запитували, коли він нарешті повернеться додому, Олександр з усмішкою відповідав: «Я прийду, коли зацвітуть садки...» Він обіцяв повернутися разом із весною, коли ніжний цвіт вкриє землю, знаменуючи відродження життя. Але доля розпорядилася інакше. Герой дійсно повернувся до рідного порогу, коли природа починала прокидатися, проте повернувся на щиті…
За свою безстрашність Олександр був нагороджений медаллю «За хоробрість у бою». Він був щирим, відданим і до останнього вірив у перемогу «козацького строю».
Останній вірш та вічність
На передовій у душі математика прокинувся поет. Його вірші, підписані позивним «Shket», стали літописом його внутрішнього світу – світу, де краса природи межує зі сталевим блиском автомата. Він писав про схід сонця в окопі та про зозуль, які не мають забувати полеглих.
18 квітня 2024 року життя Олександра обірвалося у лікарні Запоріжжя від тяжких поранень. Йому було лише 32... Для матері це стало нестерпним ударом, адже дванадцять років тому вона вже поховала старшого сина у такому ж віці. Тепер Олександр пішов до батька та брата, ставши небесним вартовим своєї родини.
Випускник Бузаківського ліцею Олександр Мажула не встиг створити власну сім'ю, не встиг зробити операцію на очах, але він встиг побачити головне - правду, за яку варто віддати життя.
«Не здамося ніколи, кожен це знайте,
Ви нас, зозуленьки, не забувайте.
Бо навіть як Рай для нас розцвіте –
Ворожа потвора у Пекло впаде!»
Ці слова Героя тепер навіки викарбувані в серцях його односельців.
Кухтей Інна Василівна
