Лесик Віталій Вікторович
Віталій Лесик: Воїн Світла, що рятував життя
(25.09.1998 – 01.05.2024)
Є люди, чий шлях здається чітко окресленим самим небом. Життя Віталія Лесика – це історія про надзвичайний інтелект, велике серце та свідомий вибір бути там, де найважче. Випускник Бузаківської школи, він став символом мужності не лише для рідного села, а й для всієї України.
Шлях зростання: від старанного учня до еліти ліцею
Віталій народився 25 вересня 1998 року в селі Бузаки. З дитинства його вирізняла особлива мудрість та жага до знань. У 2013 році, здобувши базову середню освіту з високими показниками, він зробив свій перший дорослий крок – обрав шлях військового.
Вступивши до Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні, Віталій продемонстрував неабиякі здібності: йому однаково легко давалися складні точні науки та іноземні мови. У 2015 році він закінчив ліцей з відзнакою, вже тоді маючи сформовану громадянську позицію та офіцерську виправку.
Мрії та виклики
Його талант програміста відкрив перед ним кордони – Віталій навчався та працював у Польщі. Проте поклик рідної землі виявився сильнішим. У 2020 році він повернувся додому, а за місяць до початку великої війни нарешті знайшов роботу своєї мрії в ІТ-сфері. Але плани на мирне майбутнє перекреслило 24 лютого.
Віталій не вагався. Вже 26 лютого 2022 року він змінив діловий костюм на військовий однострій, ставши до лав 51-го батальйону територіальної оборони. Позитивний, харизматичний, із фірмовою борідкою та неперевершеним почуттям гумору, він отримав від побратимів щире прізвисько «Дзідзьо». Завдяки знанню мов, він був голосом свого підрозділу навіть під час перемовин із іноземними делегаціями.
Янгол у пікселі: медик за покликанням крові
Справжнє переродження Віталія як воїна відбулося на фронті. Коли він вперше врятував життя товариша під обстрілом, командири зрозуміли: у хлопця вроджений хист до медицини. Це було закладено в його генетичному коді, адже Віталій зростав у родині лікарів.
Пройшовши спеціальну підготовку, він став бойовим медиком 100-ї окремої механізованої бригади. На Лиманському та Авдіївському напрямках Віталій виривав життя побратимів із лап смерті. Під ворожим вогнем, ризикуючи собою, він надав допомогу десяткам воїнів. Його професіоналізм та самовідданість були відзначені подякою командування.
Останній виїзд у вічність
Кінець квітня 2024 року став часом найважчих випробувань. Підрозділ Віталія опинився в напівоточенні на Авдіївському напрямку. Попри смертельну небезпеку, старший солдат Лесик продовжував підвозити боєприпаси та евакуювати поранених. Завдяки його сміливості позиції вдалося втримати.
1 травня 2024 року Віталій не зміг залишатися в тилу, знаючи, що там, на «нулі», його чекають поранені друзі. Він вирушив на позиції особисто, бо знав: кожна хвилина – це чиєсь життя. Цей виїзд став для нього останнім. Під час мінометного обстрілу серце 25-річного героя зупинилося.
Пам'ять, що не згасає
Віталій Лесик не встиг реалізувати всі свої професійні проєкти, але він встиг головне – залишитися Вірним до останнього подиху. Він був опорою для батьків, надією для коханої дівчини та справжнім братом для побратимів.
Він пішов у вічність, залишивши по собі світло, яке не згасне в коридорах рідного Бузаківського ліцею. Його ім'я навіки вписане в історію України як приклад того, що справжній патріотизм – це не слова, а врятовані життя та жертовна любов до своєї землі. Віталій Лесик нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Герої не вмирають, поки живе пам'ять про їхні чини.
Кухтей Інна Василівна
