Пасік Віктор Миколайович
Сержант, 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого, житель села Велика Глуша. (19 квітня 1973 – 6 липня 2022 року)
Народився 19 квітня 1973 року у селі Велика Глуша Любешівського району Волинської області.
Виховувався в сім’ї, де зростало троє дітей. Батько спонукав до фізичної праці, мама – допомоги по господарству. Жили не бідно, але працювали тяжко.
Закінчив 11 класів Великоглушанської середньої школи у 1990 році. Вчителі часто пригадують маленького симпатичного Вітька, який зажурливо схиляв оченята за партою. «Його нерідко сварили за погані вчинки, у яких ,як виявилось набагато пізніше, участі не брав. Але смиренно і мовчки приймав покарання.»,- так пригадує тодішній заступник директора Ніна Борисівна.
З 04.09.1990 року по 05.04.1991 року навчався у Любешівському СПТУ-25 за професією тракторист-машиніст широкого профілю. У 1991 році був призваний на військову службу, яку проходив у Москві. У 1993 році прийшов з армії та був призваний на службу по контракту ( в/ч 9971) через Любешівський РВК. Служив прапорщиком у Рівненській області, потім був переведений у село Ветли Любешівського району Волинської області. У грудні 1998 року був звільнений у запас після закінчення терміну контракту.
У 1995 році одружився. У молодого подружжя народилося двоє дітей.
Тяжко працював, часто на сезонних роботах. Потрібно було будуватися і «ставити на ноги» дітей. Заходиш на подвір’я, куди не глянь – повсюди його руки, все в нього доладно. Багато часу працював , де любив бути найбільше – у своєму гаражі. Все щось придумував і майстрував.
Його найулюбленішим видом відпочинку була рибалка. Звечора потрібно було наготувати ранець, передивитись снасті і човен, а вже наступного дня в хаті повно свіжої риби. Вистачало і собі, і людям!
Віктор був турботливий батько, коханий чоловік, найкращий син і люблячий дідусь. Він - вмілий майстер і токар, затятий рибалка, вправний комбайнер і тракторист, який зібрав не один гектар хліба.
З початком російсько-української війни тяжко перейнявся цим. Він постійно твердив : «Я маю там бути – це моє рішення».
Тоді жорстока війна ввірвалася у життя родини Пасіків. 17 червня 2022 року Віктор Пасік був призваний на військову службу Камінь-Каширським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Проходив службу в 14 окремій Волинській механізованій бригаді імені князя Романа Великого. Спочатку було навчання у місті Володимир. Потім відправлений на схід у місто Соледар. 4 липня 8 рота 3 батальйону була на нульових позиціях в районі населеного пункту Берестове Бахмутського району Донецької області, заступили на 7 діб, які були його останніми. 6 липня о 5 ранку на територію їхньої оборони зайшло ДРГ окупантів. Віктор йшов першим, тому за його спиною, ціною власної смерті, живими залишились хлопці.
З 06.07.2022 р. рахувався безвісти зниклим. Для дружини та дітей настали тривожні дні очікування. Це було справжнісіньке пекло. Де тільки не шукали і що тільки не робили! Через три з половиною місяці завдяки небайдужим волонтерам, родичі дізналися, що загиблий воїн похований на цвинтарі Краснопілля у місті Дніпрі Дніпропетровської області.
Перепоховання загиблого Пасіка Віктора Миколайовича було 29 жовтня 2022 року.
Добрий, щирий, людяний, безвідмовний - таким пам’ятатимуть Віктора Пасіка односельчани та всі, з ким перетиналась його доля. Був коханим чоловіком, люблячим татом і найкращим дідусем. Онучка Вікторія, названа на честь дідуся, тулилася до нього, бо ж відчувала його неосяжну любов.
Віктор загинув, як Герой, прикриваючи своїх побратимів, розумів, що за ним стоять діти (молоді хлопці). Віддав життя за волю і незалежність України під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Соледар Бахмутського району Донецької області 06 липня 2022 року.
Віктор Пасік посмертно нагороджений пам’ятною відзнакою Князівський хрест Героя «Навіки в строю».
Вічна пам’ять Герою!
Пасік Любов Іванівна
