Анатолій Йосипович Балицький
Анатолій Йосипович Балицький народився 28 квітня 1966 року в селі Воєгоща. Він був другою дитиною в багатодітній сім’ї Балицьких (4 дівчинки та 1 хлопчик). Батько глухонімий, мама-добра сільська жінка, якій Бог вділив недовге життя. Толі було 12 років, коли не стало мами. У таких випадках діти рано стають дорослими. І як справжній чоловік хлопчина більшу частину обов’язків по домашньому господарству взяв на себе.
Мало хто в селі знав, що справжнє ім’я Анатолій цей хлопець мав тільки в документах. Всі звали його Миколою. Маленьким часто хворів, і, щоб обманути долю і хворобу, вирішили переіменувати. Справді допомогло. Хлопчина ріс жвавим, любив рибалити, знав усі грибні місця в лісах поблизу села.
Після закінчення Воєгощанської восьмирічної школи поїхав до старшої сестри в Ленінград. Там навчався в ПТУ № 78, працював на Ленінградському заводі «Росія» фрезерувальником. Звідти призвали до армії, служив десантником. Згодом одружився. Думалося, що на все життя. Та не склалося сімейне життя. З сином підтримував зв’язок, хоч і розділяв кордон.
Друга спроба одружитися була вже у сорокарічному віці. І…знову не склалося. Та усиновлена дочка носила його прізвище до заміжжя.
Анатолій вирізнявся великою відповідальністю, був перфекціоністом, мав золоті руки. Облагородив батьківське обійстя, жодної зайвої речі-все на своїх місцях і в хаті, і на подвір’ї. Юнацькою мрією було навчитися грати більярд. Він його таки придбав. Не один вечір друзі влаштовували турніри.
Довелося Анатолію доглядати батька до смерті, бо сестер доля порозкидала по всіх усюдах. Через два дні після похорону пішов в АТО. Воював у 2015-16 роках. Після початку повномасштабного вторгнення старший сержант Балицький Анатолій зібрав рюкзак і пішов у військкомат, щоб захищати Батьківщину. Спочатку у складі 100 бригади був у лісах Волині : будували фортифікаційні споруди, стерегли кордон. З березня 2023 року нищив ворога на сході нашої країни. Серед побратимів вирізнявся високим почуттям власної гідності та поваги до людей. Він дуже любив життя, складав плани на майбутнє…
Загинув 13 жовтня 2024 року : о 2 годині ночі підірвався на міні поблизу Торецька. Поховали Героя 14 жовтня в рідному селі біля могили матері.
Вічна слава та шана Герою!
Учитель української мови та літератури
ЗЗСО «Воєгощанський ліцей»
Банько Вікторія Володимирівна
