Романович Олександр Миколайович
Романович Олександр Миколайович народився 30 жовтня 1991 року в селі Воєгоща. Усього в сім’ї Ніни та Миколи Романовичів було четверо дітей: Сергій, Олександр, Віталій та Олена. Батьки виховували їх у любові та достатку.
Сашко змалечку проявляв себе дуже спокійним, трудолюбивим, добрим, товариським хлопцем, йому подобалось грати у футбол та піклуватися про домашніх тварин.
У 1998 році пішов у перший клас Воєгощанської школи. Однокласники та вчителі дуже любили Олександра за інколи наївну простоту та скромність, він був звичайним й унікальним водночас, товариським, але небагатослівним, добрим душею і щирим серцем, підтримував слабших, завжди допомагав усім, хто цього потребував.
Після закінчення школи Саша вступив до Волинського фахового коледжу, в якому за три роки навчання став фахівцем у сфері інформаційних технологій. Пізніше його призвали на строкову службу, проходив її у Сімферополі.
29 травня 2016 року Сашко одружився з гарною дівчиною Лілею. Вони обоє працювали в Луцьку на заводі «Кромберг і Шуберт», там і познайомилися. Згодом керівництво компанії відправило Олександра як кращого працівника заводу у відрядження в Мексику. Пробув він там два місяці. Коли повернувся в Україну, молоде подружжя купило хату в с. Башова Копачівської ОТГ Луцького району, але разом пожити в ній їм не судилося…
30 грудня 2020 року в них народився гарний білявий синочок Назарчик – тепер найбільша втіха та розрада згорьованої Лілі.
Згодом Саша поїхав у Польщу, де кілька років працював далекобійником.
У березні 2023 року Олександра мобілізували до війська. Навчання проходив у Львівській області, потім був відправлений на південь країни оператором взводу ударних БПЛА в лави першої в Україні бригади територіальної оборони, яка стала механізованою, у ряди 247-го батальйону 127-ої бригади. Через деякий час формування передислокували на Харківщину, де поблизу населеного пункту Тернова 26 липня 2024 року Герой загинув. Їхню групу засік на позиціях ворожий дрон.
«Він не любив говорити про війну, нічого нам не розповідав про жахіття, які там відбувалися, завжди казав, що все в нього добре, мабуть, не хотів, щоб хвилювалися, оберігав нас, а ми його не вберегли… »,- з сумом і повними очима сліз розказує мама Сашка. Звістку про смерть сина їй принесли в ліс, коли збирала ожину й пошепки, як завжди, молила Бога, щоб зберіг її кровинку. Назавжди тепер ця чорна достигла ягода розчинилася в горі, омилася гарячими слізьми й огорнула душу нестерпним, пекучим болем…
30 липня жителі громад Волині на колінах зустрічали Героя, який віддав своє життя за територіальну цілісність та незалежність України. На кладовищі в Башовій, де поховали Захисника, обіймаючи домовину, ридала молода дружина, зозулею кувала мати, гірко плакав батько, брати, сестра, сумували й тужили всі, хто прийшов попрощатися з Воїном.
30 жовтня йому б виповнилося 33, але… Янголом кружляє тепер над своєю хатою дбайливий чоловік і ласкавий тато, не судилося в ній пожити, натішитися сином, намилуватися дружиною. Інколи приходить до рідних у снах, щоб подякувати за гарні квіти, які завжди майорять на могилі.
Учитель української мови та літератури
ЗЗСО «Воєгощанський ліцей»
Романович Марія Федорівна
