Баран Іван Іванович
Сумно від того, що білими лебедями в небеса відлітають найкращі. Цвіт української землі. Безстрашні, мужні наші Герої, що віддали своє життя за свободу рідної землі. Вони заслуговують, щоб про них пам’ятали. 22 грудня громада з болем «на щиті» зустріла тіло свого Героя – Барана Івана Івановича, який народився 01 вересня 1971 року в селі Хотешів. Його життя було прикладом незламності, відданості та мужності.
Іван народився в багатодітній родині місцевого коваля, який передав синові хист до ремесла. Змалку він був працьовитим, дотепним і товариським хлопцем. Більшу частину життя провів у рідному селі. Після школи здобував освіту в Камінь-Каширському ПТУ та освоїв спеціальності слюсаря-сантехніка й електрогазозварювальника. Закінчивши навчання у 1989 році, Іван був призваний на строкову службу у внутрішні війська Радянського Союзу.
У цей час ситуація в Азербайджані загострилася через Карабаський конфлікт, що супроводжувався народними заворушеннями та трагічними погромами. Для "наведення порядку» Москва відправила війська, серед яких був і молодий український строковик Іван Баран. Саме тоді він вперше побачив справжнє обличчя війни — руйнування, жорстокість і кровопролиття. Цей досвід назавжди залишився в його пам'яті.
Після повернення зі служби Іван одружився та став батьком двох синів. Він працював кочегаром у місцевій тублікарні, насолоджувався красою рідної природи й радо занурювався в сімейні будні. Любив прогулянки до лісу, риболовлю й тихі вечори з родиною. Проте зміни в країні не могли залишити його байдужим і він активно стежив за подіями Помаранчевої революції, а пізніше — Революції Гідності.
Зрештою, 2 грудня 2023 року Іван знову став до зброї. У складі 1-го прикордонного загону він кілька місяців утримував оборонні позиції на північному кордоні України. Згодом у віці 53 роки пройшов додаткову підготовку і став снайпером. Його підрозділ був направлений на Харківщину, де точилися запеклі бої під Вовчанськом. Попри контузії та важкі умови передової, Іван продовжував боротьбу до останнього. Його життя обірвалося 17 грудня 2024 року в районі села Землянки.
Його точність, досвід і незламна воля стали щитом для багатьох побратимів. Ще 12 листопада учні, вчителі в переддень від’їзду ( захисник перебував на той час у відпустці) відвідали воїна. Ця зустріч стала нагодою висловити слова вдячності за його мужність, силу духу та готовність боронити нашу країну. Діти підготували щирі слова підтримки, теплі малюнки та листи з побажаннями, з домашнім хлібом провели захисника в далеку харківську дорогу. Ми побачили, як важливо для воїнів знати, що їх чекають і підтримують вдома, адже учні передали для захисників кошти на придбання тепловізора.
Невблаганна смерть забрала нашого Героя, який до останнього подиху залишався вірним Україні та своєму покликанню захищати рідну землю. Не злічити ні кількості людей, котра прийшла віддати останню шану Герою, ні кількості прапорів, які, високо піднявши, несли молоді хлопці. Виблискують сльози на очах присутніх, боляче всім. Загинула добродушна, працьовита, мужня людина, якій би ще жити і жити. Його жертовність та подвиг назавжди залишаться в серцях тих, хто знав його особисто, і тих, для кого він став символом незламності та відданості.
Громада, побратими та рідні з глибоким сумом прощалися з Іваном Івановичем. Його ім’я житиме у вдячній пам’яті нашого народу як приклад справжнього патріотизму.
Мороз Ольга, учениця 11 класу
