Мельницький Михайло Сергійович
Народився 10 листопада 1989 року в селі Малі Голоби .
У 2005 році закінчив загальноосвітню школу І-ІІІ ст. с.Гута-Боровенська.
Призваний 09 січня 2024 року Камінь-Каширським РТЦК та СП
Служив: 100 окрема механізована бригада, 1-й механізований батальйон, 2-га механізована рота, 3-й механізований взвод , 1-е механізоване відділення.
За позитив отримав позивний « Смайлик».
Справжній патріот, доброчесний, відважний. Уважний та турботливий син, брат, чоловік …
Загинув 26 квітня 2024 року в районі н.п.Новокалинове
Покровського району Донецької області
ВІЧНА ТА СВІТЛА ПАМ'ЯТЬ НАШОМУ ВИПУСКНИКУ!
Народився та зростав Михайло у селі Малі Голоби . Разом з сестричкою та батьками тішився поліськими лісами та луками,в усьому допомагав рідним Після закінчення Малоголобської початкової школи Михайло продовжив навчання у Гуто –Боровенській ЗОШ І-ІІІ ст. Був щирим,відкритим,добрим та товаристським.
Тридцятичотирирічний боєць служив стрільцем у складі 100 бригади ЗСУ.Захисник був призваний до війська чотири місяці тому, з честю і гідністю виконував обов’язок з оборони українських кордонів.
Веселого та завжди усміхненого воїна мала батьківщина зустріла такою ж сонячною як його душа погодою. Та весняне тепло зовсім не тішило родину загиблого Героя. Вмиваючись сльозами смутку й жалоби, його близькі прийняли свого найдорожчого визволителя в останні обійми. Незгасиму осяйну посмішку Михайла навіки закарбує в пам’яті дружина Світлана. Дев’ять років тому вони поєднали свої долі на щасливе майбутнє. Михайло став хорошим чоловіком та турботливим батьком для дружининої доньки Діани і на всі ці роки замінив дитині рідного батька, усіляко підтримуючи її як рідну. Тепер осиротіла… Хоча власних дітей так і не мав, свою любов віддавав також племінникам та робив людям добро, не задумуючись і не чекаючи вдячності навзамін. Михайло пішов, але залишив по собі світлі і добрі спомини в серцях усіх, хто його знав. «Він випромінював позитив, завжди був веселий та бадьорий, поспішав на допомогу ближнім, але поряд із цим не втрачав бойового запалу», — так відгукуються про бійця його побратими.
За три дні до загибелі підрозділ Михайла Мельницького, в якому воїн стійко боронив країну від агресора, передислокували на територію Покровського району (Донецька область). Тут довгий час тривали запеклі і безперервні бої.
Традиційно перед відправкою на позиції, розповідає пані Світлана, Михайло зателефонував додому. І з притаманною йому веселою ноткою в голосі повідомив дружині, що наступного дня його черга давати відсіч загарбникам, але ж вона не має хвилюватися, бо все обов’язково обернеться на нашу користь. Та як тільки-но бійці наблизилися до місця зіткнення і, здавалося, готові були відбити напад, ворог узяв їх у напівкільце. Одразу почалися бойові сутички, не уникнути було прямого контакту з ворогом. Найімовірніше, припускають побратими, коли хлопці вже виходили з ворожого оточення на евакуаційному бронетранспортері, туди поцілив рашистський безпілотник, перервавши життя.
У вічній скорботі схиляємо голови перед подвигом і світлою пам’яттю воїна. Життєрадісна посмішка Михайла з портрета на Алеї Слави нам щоразу нагадуватимуть про ціну нашого спокою,а чорна хустина матері та дружини ще довго печалитимуть душу. Вічна пам'ять Герою!
Заступник директора з виховної роботи
ЗЗСО «Гуто-Боровенський ліцей»
Копець Наталія Адамівна
(Життєпис створено за матеріалами районної газети «Полісся» з використанням спогадів родичів та даних про випускників Гуто-Боровенської школи. Світлини взято із сімейних архівів родичів загиблих та зроблено під час проведення заходів по вшануванню пам̓ яті Героїв –односельчан)
