Хаймик Володимир Романович
Хаймик Володимир Романович народився 7 червня 1983 року в селі Кримне Камінь-Каширського району Волинської області. Він був п'ятою, найменшою дитиною в сім’ї – наймолодший, найулюбленіший, але водночас завжди готовий підставити плече старшим.
З 1990 по 2001 рік Володимир навчався у Броницькій середній школі. Згодом – строкова служба у Чернігові (з травня 2002-го по листопад 2003 року), звідки повернувся у званні молодшого сержанта. А потім – звичайне життя простого, щирого українця: робота, родина, друзі. Він мурував будинки, клав плитку, зводив дахи, будував паркани – золоті руки, яким довіряли і які ніколи не відмовляли. Їздив на сезонні роботи, аби заробити для своїх рідних, бо родина для нього була понад усе: мама, дружина, дві донечки – красунечки з нетерпінням чекали тата і, завжди, гостинців, солодощів, квітів.
Володю знали як людину світлу і жартівливу. Він міг розсмішити навіть у найтяжчу хвилину. Любив футбол, збирав гриби, обожнював рибалку з родиною – це були ті маленькі радості, які робили його щасливим. У нього було семеро кумів і цілих шістнадцять похресників – кожному він знаходив добре слово й увагу. Володя був добрим, справедливим, безвідмовним.
8 березня 2022 року, не вагаючись, взяв до рук зброю. Брав участь у боях за Сєвєродонецьк та Лисичанськ, захищав Бахмут, воював на Донеччині, Миколаївщині та Харківщині. Казав: «Якщо не я, то хто?» Нічого не розповідав вдома про службу, тільки про побратимів говорив – сміливі, такі ж відважні, як він сам. Служив у інженерно-саперній роті 115 бригади, де мав позивний «Рибка».
14 серпня 2024 року, вже у званні старшого сержанта, в Луганській області, поблизу населеного пункту Діброва Сєвєродонецького району, життя Володимира обірвалося. Загинув, захищаючи землю, на якій народився і яку так любив.
Дружина мріє, щоб його пам’ятали не лише як воїна, а як Людину – щиру, добру, мужню, відважну й справедливу. Таким він був для своєї родини. Таким залишиться у пам’яті всіх, хто знав його. Недаремно, після оприлюднення Петиції до Президента України (02.10.2024р.) про присвоєння звання «Героя України» (посмертно) відгукнулися 25562 підписанти.
Світла пам’ять і вічна слава Герою!
Сидорчук Лариса Петрівна,
бібліотекар ЗЗСО «Броницький ліцей»
