Денисюк Сергій Олександрович
Денисюк Сергій Олександрович народився 11 серпня 1993 року в селі Мала Глуша Любешівського району Волинської області. Він зростав у дружній родині, де окрім нього було ще двоє дітей. Сергій був наймолодшим, тому його всі любили та піклувалися про нього. З дитинства відзначався веселою вдачею, добротою та відкритістю.
У 2011 році Сергій закінчив загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів у рідному селі. Як і всі підлітки, він мав свої мрії та сподівання. Бажаючи здобути професію, вступив до Камінь-Каширського вищого професійного училища, де у 2012 році отримав спеціальність маляра-штукатура.
12 листопада 2012 року Сергія призвали на строкову військову службу. У той час багато хлопців намагалися уникнути армії, але він не шукав способів відмовитися, а чесно виконав свій обов’язок перед державою. Служив у місті Стрий Львівської області, а після демобілізації у 2014 році повернувся додому.
Сергій був життєрадісним, добрим і відкритим хлопцем. Він мав багато друзів, бо легко знаходив спільну мову з людьми. Його любили і поважали за чесність, щирість та завжди усміхнене обличчя.
Після армії Сергій поїхав до Москви, де жила його сестра Ольга. Провів там три роки, згодом повернувся в Україну. Як і багато молоді того часу, поїхав на заробітки до Польщі, щоб забезпечити собі краще майбутнє.
24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Сергій у цей час був удома, будував плани на майбутнє, мріяв про щасливу родину та прагнув приносити користь людям.
Вже 8 березня 2022 року він отримав повістку. Це була перша повістка, яка надійшла у селі. Без вагань Сергій узяв зброю і став до лав Збройних Сил України, щоб захистити свою землю, рідних і мирне життя українців.
Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші точки війни. 19 червня 2022 року в місті Лисичанськ він отримав мінно-вибухове поранення. Попри серйозні травми, після лікування Сергій повернувся в стрій. Він не жалівся, не нарікав, не говорив рідним про всі труднощі, які доводилося переживати.
Він воював у Бахмуті – одному з найзапекліших місць цієї війни. Там доводилося долати не лише ворожий вогонь, а й жахливі умови. Вода була справжнім скарбом: бійці чекали дощу, розстеляли клейонки та збирали кожну краплю. Їжу ділили між усіма – одну маленьку пачку «Мівіни» запарювали на 10 чоловік, кожен отримував по ложці.
Одного разу мама передала Сергієві шапку зеленого кольору, на якій був зображений усміхнений смайлик. Побратими побачили цей символ і дали йому позивний «Смайлик» – адже Сергій завжди посміхався, навіть у найтяжчі моменти.
6 жовтня 2023 року життя Сергія обірвалося в бою на Харківщині, поблизу населеного пункту Перший Лиман. Йому було лише 30 років…
Без сина залишилися згорьовані батьки, брат, сестра, рідні та друзі. Сергій назавжди залишиться у пам’яті як щирий, світлий і відважний воїн, який до останнього подиху захищав свою землю.
Жив яскраво – і загинув яскраво. Він пішов у безсмертя, ставши небесним воїном, а його подвиг залишиться у серцях вдячних українців.
Вічна пам’ять Герою!
Лариса Яцик за спогадами рідних
