Турчинюк Василь Володимирович
Народився 23 червня 1989 року в селі Ворокомле Камінь-Каширського району Волинської області в багатодітній сім’ї Надії та Володимира Турчинюків.
З дитинства був навчений до праці, допомагав у всьому батькам по господарству, турбувався про молодших сестричок, особливо любив племінника Артема.
У 1996 році вступив до першого класу загальноосвітньої школи села Ворокомле. Маленького, несміливого Василя у світ знань повела перша вчителька Краглик Надія Константинівна.
«Василь Турчинюк у школі був дуже тихим, спокійним, неговірким хлопцем. Ніколи не проявляв невдоволення до зауважень вчителів та виконував їхні прохання, був щирим і щедрим, ділився з однокласниками усім, що мав», – згадує однокласниця Людмила Краглик (дівоче Лавренюк).
У 2007 році закінчив 11 класів загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів села Ворокомле.
Роки юності проходили у веселій компанії друзів, де любили відпочивати біля вогнища, співати під гітару, займатися спортом. Завжди був веселим, життєрадісним, доброзичливим. Він так любив життя…, ніби відчував, що не встигне насолодитися ним і цінував кожну його хвилину…
«Василь Турчинюк – мій випускник. Не можна повірити, що він загинув, віддав моє молоде життя за Україну, за свободу і незалежність рідної землі.
Спогади про Василька лише світлі… Відкритий, простий, щирий… Здавалось, що таких дітей небагато: завжди усміхнений, доброзичливий, правдивий. Болісно реагував на несправедливість, завжди мав свою думку і не боявся її висловити. Він був надійним другом. У школі багато часу проводив з однокласником Іваном, з яким сидів за однією партою, ділився своїми хлопчачими секретами. А коли потрібно було стати на захист рідної України, не вагаючись, хлопці зробили свій вибір – стати на дорогу боротьби.
Так мало Василько прожив, але так багато встиг: встиг стати Героєм, Ангелом – охоронцем для нас, для України.
Залишився в моїй пам’яті звичайним простим хлопцем із щирою усмішкою на вустах…», – згадує класний керівник Валентина Василівна Костючик.
У 2007–2008 рр. навчався в Камінь-Каширському ПТУ у Волинській області, де отримав спеціальність «Муляр – штукатур».
З 2008–2010 рр. проходив строкову військову службу в Чернігові, потім в Червонограді.
Підробляв на заробітках і в Україні, і за кордоном. Не боявся ніякої роботи, за що не брався, доводив до кінця.
Перебував у цивільному шлюбі.
Василь – людина чесної і справедливої вдачі, тому не міг бути осторонь, коли нога ворога ступила на українську землю, І в період з 20.10.2014 р. по 02.01.2015р. безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, захищаючи рідну землю.
11.03.2022 р. був призваний по загальній мобілізації , проходив службу у 128 гірській штурмовій бригаді в/ч А1556 (м. Мукачеве).
Сестра Валентина згадує: «Ще й досі не віриться, що його немає… Дуже не вистачає його, його доброго слова, його підтримки. Він був дуже добрим, щедрим, безкорисливим, любив рибалити, майструвати. З величезною повагою ставився до батьків, особливо любив маму Надію, яка дуже за нього переживала і турбувалася».
Дуже цінними є спогади побратима Сергія Ваврика (позивний «Волиняка»):
- Доля звела нас в Ужгороді , і звідти ж ми були мобілізовані. Служба була важкою. Працювали в парі: він – кулеметник, я – гранатометник. Постійно відчував надійну підтримку і допомогу з його боку. Коли у важкому бою 12 травня 2022 року нас поранили обох, саме він, поранений, стікаючи кров’ю, виніс мене з поля бою. Василь врятував мені життя, а сам… Сміливий, добрий, щирий, веселий – саме таким він назавжди залишиться в моїй пам’яті…
Попереду ще було багато планів, мрій. Та не судилося….
Загинув Василь Турчинюк 11 червня 2022 року від вогнепального осколкового поранення біля Сіверодонецька Луганської області.
Вічна пам'ять і шана Герою!
Шумик Людмила Петрівна
Мельник Світлана Петрівна
Зубач Людмила Анатоліївна
Сусик Людмила Володмирівна
