Михальчук Михайло Михайлович
Михальчук Михайло Михайлович народився 8 грудня 1973 року в селі Мала Глуша на Любешівщині. З раннього дитинства ріс розумним і допитливим хлопчиком. Навчався в ЗОШ I-III ст. с. Мала Глуша. Любив багато читати, цікавився історією. Навчання давалося легко, але окрім цього ще було безліч сільських клопотів. Мати працювала в колгоспі, тож змалку часто доводилося допомагати по господарстві.
В шкільні роки писав гарні твори, вчителі дуже хвалили за це. Мав неабиякий хист до малювання. Після закінчення школи пройшов службу в армії та повернувся на Батьківщину. Був вправним ґаздою, до чого б не брався – все виходило: чи то граблі вистругати, чи пару черевик пошити. Поля мали багато – працювати треба було з світанку до смеркання.
Михайло завжди мав хороший фізичний стан. Коли починався сінокос і чоловіки без сорочок косили траву, то завжди захоплювалися його статурою. Він власноруч з підручних матеріалів облаштував мініспортзал, де проводив цілі вечори. Щовечора робив пробіжку дорогою, яка пролягала через річку Сліпа Турія і аж до старезного дуба, що був на межі з сусіднім селом Щитинь. Частенько підгодовував родину лебедів, які чомусь залишалися на річці зимувати. Односельці часом по-доброму посміювалися з нього, мовляв, в селі і так вистачає роботи, а він ще на таке сили і час витрачає.
Михайло цікавився музикою, знав дуже багато пісень, біографію їх авторів. Любив кіно. Найбільше любив історичні фільми на реальних подіях. «Пам’ятаю, як тільки з'явився інтернет, я приїжджала з навчання, а на мене вже чекав список пісень та фільмів, які потрібно було для нього завантажити», - згадує племінниця Анна. Обожнював природу, ліс, прогулянки пішки. Був затятим грибником. Мріяв посадити великий садок такий, який був в його діда. Уже й встиг посадити з десяток дерев та кущів. Полюбляв рибалити, навіть човен придбав, але так і не встиг на ньому поплавати.
З початку воєнних дій росії на території України категорично засуджував агресора. Після повномасштабного вторгнення наступного ж дня пішов у військкомат, став на чергу. Тим часом допомагав на місці чим міг: збирав продукти хлопцям на передову, копав окопи, згуртувавшись з місцевими чоловіками, робив блокпости і чергував там день і ніч. Тільки ворог не ступив на нашу землю!
У вересні пролунав дзвінок: «Завтра з речами чекаємо Вас!». Не сумніваючись ні на мить, зібрав речі і поїхав, лише зателефонував сестрі, щоб поверталася із заробітків додому, аби стара мати не залишалася одна. Він йшов туди з великою надією, що незабаром все зміниться, що вони якнайшвидше виженуть ворога і всім казав: «Я повернуся швидко і з перемогою!».
Згодом вже був у складі 14 механізованої бригади імені князя Романа Великого. Стрілець 1 роти 1 взводу на позивний «Герой» . На службі показав себе з найкращої сторони. Командир дуже пишався ним і часто ставив за приклад побратимам. На війні старався постійно тримати зв’язок з усіма рідними. З його розмов ніколи не віяло страхом війни, завжди старався жартувати і не вдавався до страшних подробиць.
Останній бій застав Михайла на Харківщині, поблизу населеного пункту Орлянське, 22 березня 2023 року. Загинув від осколкового поранення. Поховали мужнього Героя на рідній землі в селі Мала Глуша.
Нагороджений орденом за мужність ІІІ ступеня (посмертно), а також відзнакою Князівський хрест Героя «Навіки в строю»…
Вічна пам’ять і слава Герою!
