Носовський Дмитро Миколайович
Жорстока, кровопролитна війна продовжує забирати життя відважних українських воїнів, які стали на захист рідної землі від ворога. Ще одне ім'я Героя з Оленине – Воїна, який залишився вірним Україні до останнього свого подиху, викарбовано у нашій пам'яті…
Носовський Дмитро Миколайович народився 30 червня 1992 року в с. Оленине Камінь-Каширського району Волинської області в сім'ї, де виховувалося троє синів. Дмитро був найстаршим. У дитинстві був щирим, енергійним, веселим хлопчиком.
У 1999 році пішов у перший клас ЗОШ І - II ступенів с. Оленине.
Діма був добрим, сором'язливим, справжнім джентельменом (згадують однокласниці). Брав участь у різних спортивних змаганнях. Красивий зовні. Педагогам та однокласникам він запам’ятався товариським та активним учнем. Ще з шкільних років хлопець ніколи не боявся взяти на себе відповідальність у вирішенні складних ситуацій. Таким запам'ятали Дмитра у школі. Ця риса збереглася в нього і надалі.
У 2007 році закінчив місцеву школу с. Оленине, а в 2009 році – Боровненську ЗОШ І –ІІІ ступенів.
Після закінчення школи вступив до Державного професійно-технічного навчального закладу «Камінь-Каширське професійне училище», здобув професію маляра-штукатура.
Військову строкову службу проходив у Броварах Київської області, здобув спеціальність сапера.
Після служби повернувся у рідне село, допомагав батькам, їздив на заробітки.
10 березня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ (військова частина А1008 м.Володимир-Волинський, 14 окрема механізована бригада ім. князя Романа Великого). Інженерно-саперний батальйон. Жахлива війна чорною птицею сіла на сильні плечі Дмитра. Та він гідно терпів випробування: невідомість, безкінечні обстріли, коли не можеш навіть руку виставити з траншеї, щоб відстрілятися, нелюдські умови, адже не раз доводилося прокинутися в окопі, залитому до пояса водою… В липні був поранений під час виконання бойового завдання у Бахмутському районі Донецької області.
З останнього листування у лікарні: «Вже краще. Дякую». Хотілося, щоби все було добре, на жаль… Помер у госпіталі.
Всі, хто знав Дмитра, важко сприйняли цю втрату. Він завжди був щирою, відкритою, дружелюбною людиною. Понад усе любив життя і багато хотів встигнути, але війна стала цьому на заваді, не давши здійснитись юнацьким мріям. Він був хорошим сином, надійними товаришем, уважним до рідних та близьких, завжди готовим прийти на допомогу.
Дмитро був неодружений. Не встиг створити сім’ї… Не встиг потішити батьків онуками…Але був гідним прикладом для своїх братів, яких безмежно любив.
Похований Герой на кладовищі в с.Оленине.
