Савчук Віктор Васильович
Народився Віктор 27 травня 1990 року в селі Видерта у багатодітній родині.
Зростав здоровим, хорошим хлопчиком. Завжди був трудолюбивим, старався допомогти по господарству.
У перший клас пішов у 1996 році. Був рухливий, завжди усміхнений, дуже любив і знав історію, комунікабельний, активний учасник художньої самодіяльності. Жоден виховний захід не проходив без жартівливого його слова. Гуморески П. Глазового були його візитівкою. Завжди вмів підтримати, підняти настрій будь-кому.
Закінчив ЗОШ І-ІІІ ступенів с.Видерта у 2007 році. Під час навчання в школі отримав посвідчення водія та оператора комп’ютерного набору, навчаючись на міжшкільному навчально-виробничому комбінаті.
Після школи навчався в Камінь-Каширському ВПТУ-4 на електрозварювальника, згодом – у Луцькому культосвітньому училищі на режисера.
У 2015-2016 роках перебував на службі в зоні АТО. Мав позивний «Артист».
Хороший сім’янин, люблячий чоловік та турботливий тато раз по раз їздив на заробітки за кордон, щоб облаштувати своє гніздечко, забезпечити всім необхідним донечку Марійку та сина Матвійка.
24 лютого 2022-го він також перебував на роботі в Польщі.
Зачувши про повномасштабне вторгнення росії, все покинув й одразу приїхав додому. З 8 березня 2022 року вже стояв на бойових позиціях в лавах 115-ої ОМБр, яка від початку збройної агресії перебувала на найнебезпечніших ділянках воєнних дій.
Віктор був старшим кулеметником стрілкового взводу. Його бойовий шлях пролягав через Сіверськодонецьке (Сєверодонецьк), Лисичанськ, Ізюм, Бахмут.
Весною йому із побратимами дивом вдалося вийти із ворожого кільця під Сіверськодонецьким, не раз рятувався від хімічних атак рашистів.
19 червня в районі Лисичанська він отримав поранення. Певний час проходив реабілітацію, проте згодом, попри біль та оніміння враженої ноги, знову відправився на передову, аж поки з недомаганням його не госпіталізували до Одеської обласної клінічної лікарні. До останнього Віктор не полишав надій швидко стати на ноги та повернутися знову на бойові позиції.
Однак хвороба не випустила його зі своїх лещат, загасивши його життєву свічу назавжди…
Від ускладнень після бойового поранення помер 5 грудня 2022 року.
Залишилися дружина, дев’ятирічна донечка, шестирічний синочок.
На рідну землю захисник повернувся пізно ввечері 7 грудня.
8 грудня його поховали з усіма військовими почестями на кладовищі в рідній Видерті. Віддати останню шану зійшлося мало не все село, жителі сусідніх населених пунктів, представники влади та духовенства, побратими. Нещадний біль втрати завжди буде горіти у серці згорьованої матері, яка щодня ходить на могилу сина. Син і донька ніколи не почують його батьківської поради і підтримки. Віктор назавжди залишиться в пам’яті рідних і односельців справжнім героєм та відданим патріотом.
Тетяна Грищук
