Шеметюк Олександр Степанович
Олександр Степанович Шеметюк народився 1 травня 1974 року у селі Волиця у звичайній сільській родині. Сашко був другою, з чотирьох дітей, у сім’ї. У родині Шеметюків зростало три сини – Сергій, Олександр, Роман та донечка Віта. Батьки – трударі працювали в місцевому колгоспі. Мама Галина Федорівна була ланковою, а тато Степан Іванович – передовим трактористом. З родиною проживала і бабуся Федора Павлівна. Саме їй випало найбільше доглядати малечу, вкладаючи в них всю свою мудрість, тепло і любов. Найстарша представниця роду навчала внуків народних традицій, розповідала їм казки та прищеплювала повагу до праці, якою жили їхні батьки.
У сім’ї було велике господарство, тож дітей змалечку залучали до роботи. Кожен мав свої обов'язки, і з раннього віку розумів цінність праці та взаємодопомоги в родині. Сімейство ніколи не працювало мовчки. Завжди будь-яку працю прикрашали співом. Любов до української пісні плекала у дітей мама Галина Федорівна. Сашко був наділений голосом, мав добрі вокальні дані й дуже гарно співав. Мама навчала дітей народних пісень, які стали невід'ємною частиною життя цієї дружньої сім’ї, з'єднуючи покоління і зміцнюючи родинні зв'язки.
Початкову освіту Сашко здобував у школі рідного села. А вже з п’ятого класу навчався у Пнівненській ЗОШ. Хлопець був добрим та здібним учнем. Під час шкільних років здобув кваліфікацію тракториста, бажаючи продовжити батьківську справу. У Камені-Каширському вивчився Олександр ще й на водія.
Після школи хлопець був призваний в армію. Строкову службу проходив у внутрішніх військах МВС України, спочатку – в Золочеві, а наступні півтора року – в м. Єнакієве Донецької області.
По тому повернувся додому. Тут Олександр, як і батько, працював трактористом. Пізніше одружився, створивши власну сім’ю. Господь щедро благословив дітками – послав трьох донечок: Іринку, Оксанку, Марійку ще й синочка Павла. Щоб підтримувати матеріальну стабільність родини чоловік їздив на сезонні роботи. Його поважали в селі як совісну, старанну та працьовиту людину.
Молодший син Шеметюків Роман – кадровий військовий, з початку російської агресії захищав Україну, тож боронити рідну землю від ворога добровольцем 1 лютого 2015 року відправився і Олександр. Він став до лав Збройних Сил у складі 14-ї бригади 3-го взводу інженерно-саперного батальйону. Спочатку чоловік ремонтував техніку у Володимирі-Волинському. Пізніше проходив навчання на Рівненському полігоні, після чого опинився на Донеччині. Тут хоробрий воїн майже рік захищав українські землі на сході нашої держави.
26 грудня 2015 року Олександр загинув під час несення військової служби поблизу Красногорівки Донецької області.
Місцем вічного спочинку на рідній волинській землі для Героя стало село Пнівне, де він похований.
Вічна шана та слава Герою!
