Приймак Сергій Васильович
Приймак Сергій Васильович народився 28 грудня 1988 року в селі Полиці у звичайній сільській родині. Був третьою дитиною, з чотирьох, у сім’ї. У домі, наповненому дитячим сміхом, де вже зростали дві донечки: п’ятирічна Оксанка, трьох річна Оля, тепер з’явився ще один маленький янголик – синочок. Малюк став довгоочікуваним подарунком для всієї родини. Відтепер для батьків зростав помічник і продовжувач роду, а для сестричок – друг і захисник.
Коли Сергійкові виповнилося 2,5 роки, його віддали до дитячого садочка. Допитливий хлопчик легко знайшов спільну мову з однолітками й швидко влився в дитячий колектив. А ті друзі, з якими він тут потоваришував, стали його вірними супутниками на довгі роки. В дитсадку, Сергійко був енергійним і чуйним хлопчиком. Вихователька Надія Зрум пригадує, як, одного разу граючись на вулиці, Сергійко впав і розбив голову. Руки жінки тремтіли, коли вона накладала пов’язку, але п’ятирічний хлопчик, по-дорослому її заспокоював: «Надіє Василівно, не переживайте, загоїться…».
У 1995 році хлопець став першокласником місцевої Полицівської школи. Ще й зараз вчителі пригадують, яким уважним і товариським був Сергійко у початкових класах. Навчаючись у 2 класі, після занять групи продовженого дня, чекав першокласницю Іринку і відносив її портфель до самого дому, а дівчинка, і собі, відповідала також приязно: під час харчування в шкільній їдальні сиділа завжди поруч біля Сергія, підносила йому обід, відносила тарілки.
У стінах рідного навчального закладу розповідають, що хлопець зростав вихованим та дисциплінованим учнем, фізично загартованим юнаком. Він успішно поєднував навчання, допомогу батькам по господарству та розваги з однолітками. І все встигав. Сергій завжди був активним у житті школи: спортивні змагання, позашкільні заходи та дозвілля не обходилося без його участі. Він був дуже діяльним і безвідмовним.
У 2005 році, після закінчення школи юнак продовжив своє навчання у Камінь-Каширському ВПУ.
По тому, 2007 – 2008 роки минули для Сергія в армії. Строкову службу хлопець проходив у Львівській 80-ій аеромобільній бригаді. Брав участь у ліквідації наслідків повені у Чернівецькй області, рятуючи постраждалих та їх майно після стихійного лиха. За час строкової служби Сергію було надано звання молодшого сержанта.
Виконавши свій чоловічий громадянський обов’язок – відслуживши у війську хлопець повертається до цивільного життя у рідному селі.
У час початку збройної агресії росії і Антитерористичної операції у 2014 році, хлопець разом з друзями перебував на будівельних роботах у столиці. З військкомату зателефонували і повідомили, що необхідно прибути на 9:00. Не вагаючись і не роздумуючи, Сергій зрозумів, що Батьківщина потребує захисту і його допомоги. О 4 ранку він повернувся з Києва, а о 9, як і зазначалось, був вже у військкоматі.
Знову до строю Сергій став у складі Володимир-Волинської 51 механізованої бригади, де йому довірили зенітну установку. Спочатку проходив навчання на Рівненському полігоні, а згодом його підрозділ був направлений до Миколаївської області. Сергій виконував обов’язки старшини, займався забезпеченням солдатів бронежилетами, генераторами та іншими необхідними речами. На початку літа 2014 року мав можливість побувати у короткостроковій відпустці. Був надзвичайно веселий та впевнений, що обов’язково повернеться.
Далі на Сергія чекали Донеччина. Він з побратимами прибули на зовсім неукріплений блокпост, посеред степу, що розмістився поруч із селом Новомихайлівка Донецької області. Тож військовослужбовці почали окопуватися за допомогою трактора, будувати укріплення, рити траншеї. Навіть техніка не витримувала. Трактор дуже невчасно поламався і Сергій телефонував батькові, щоб порадитися щодо ремонту.
Щоденні обстріли ворога були постійною загрозою для наших позицій. Вони особливо прагнули знищити зенітку, за якою був закріплений Сергій. Зазвичай під час обстрілів хлопці перечікували у бліндажах, але цього разу він та ще двоє побратимів кинулися до машини з установкою. Там їх і накрило вибухом міни, що розірвалася неподалік. Воїна-зенітника не стало. Осколок перервав життя відважного бійця, зачепивши сонну артерію. Ціною власного життя Сергій врятував двох побратимів, взявши на себе весь удар вибуху. Йому навіки 25. Сергієве серце назавжди зупинилося 21 серпня 2014 року.
Символічно, що на вічний спочинок у рідних Полицях хороброго воїна проводили 24 серпня, в День Незалежності України, за яку він пожертвував собою і віддав своє молоде життя.
У рідному селі шанують пам'ять про свого Героя. 28 грудня 2014 року, в переддень Сергієвого 26-річчя на будівлі Полицівської школи було встановлено меморіальну дошку на його честь. Також започатковано волейбольний турнір, присвячений світлій пам’яті Сергія Приймака. Присвоїли воїну і державні відзнаки. На жаль, посмертно.
За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
За жертовну любов до своєї Вітчизни, відданість, доблесть і звитягу, нагороджений відзнакою 51-ї ОМБр «За мужність та відвагу» (посмертно).
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові присвоєне звання «Почесний громадянин Волині» (посмертно).
Вічна шана та слава Герою!
