Цюрик Микола Володимирович
Цюрик Микола Володимирович народився 17 травня 1981 року в селі Грудки. Згодом сім’я переїхала до райцентру у Камінь-Каширський. У родині Ганни та Володимира зростало троє синів: Віктор, Миколка та Володя. Хлопців виховували в любові й строгості, прищеплюючи їм повагу до старших та працьовитість. Батько привчав до фізичної праці, а мама навчала домашнього господарства. Микола ріс дуже слухняною та сором’язливою дитиною. Він уникав галасливих ігор, проводив багато часу на самоті, заглиблюючись у свій власний світ. Хлопець був маминим помічником, не цурався ніякої роботи, завжди був поруч, коли потрібна була допомога, і з готовністю брався за будь-яку доручену йому справу.
Микола мав вроджену доброту і співчуття до всього живого. Хлопцю дуже подобалися тварини. У дитинстві він навіть брав улюбленого котика з собою в ліжко і засинав під його м'яке муркотіння. З роками прив'язаність до тварин тільки зростала, перетворюючись на глибоку любов до всіх чотирилапих друзів. Хлопець знаходив у спілкуванні з ними спокій і радість, а вони відчували його щиру прихильність і відповідали взаємністю.
Микола навчався у «новій» другій школі Каменя-Каширського. Пізніше – у місцевому професійно-технічному училищі за спеціальністю «тракторист». З 2000 по 2001 року проходив строкову службу у місті Вінниця.
Після армії повернувся додому і мешкав у Камені-Каширському. Навчений з юних літ і звиклий до праці Микола заробляв на сезонних роботах: на будівництві. Дуже подобалося хлопцеві це ремесло. Зводячи оселі для людей мріяв і про власний дім. З кожним новим проєктом Микола вдосконалював свої навички, дізнавався щось нове. Він перетворився на справжнього майстра будівельної справи.
З початком російсько-української війни чоловік став на захист Батьківщини зі зброєю в руках. У 2014 – 2015 служив у танковому батальйоні спочатку 51-ї окремої механізованої бригади, а після її розформування, з 1 грудня 2014 року – у «князівській» 14-ій ОМБр. На Сході Микола пройшов запеклі бої в Іловайському котлі, Маріуполі й лише дивом залишився живим. Рік і два місяці чоловік провів на фронті, ризикуючи власним життям, а кожна мить могла стати останньою. Про той період часу, і так не надто говіркий, Микола майже ніколи не розповідав. Воєнні будні залишили глибокий слід в його душі, і спогади про пережите він волів залишити лише в своєму серці, не бажаючи ділитися ними навіть з найближчими.
Після демобілізації чоловік повернувся до цивільного життя, але як резервіст залишився у списках рідної бригади. Микола активно взявся до реалізації свого задуму. Як учасник бойових дій отримав від міської ради земельну ділянку для будівництва житлового будинку, залив фундамент, потроху збирав матеріали для зведення свого помешкання. Несподівано на життєвому шляху трапилися і романтичні почуття.
Широкомасштабне вторгнення росії внесло свої корективи у Миколині плани. З перших днів він був мобілізований до лав Збройних сил України у склад вже знайомої йому 14-ї окремої механізованої бригади як старший стрілець механізованого відділення. Військове з’єднання одразу ж вирушило на захист Київщини.
11 березня 2022 року, в запеклому бої за село Наливайківку Бучанського району, воїни з Волині, продемонстрували безпрецедентний героїзм, відбивши атаку ворога і відкривши шлях до визволення Макарова. А вже наступного дня, 12 березня, Микола Цюрик загинув під час виконання бойового завдання унаслідок артилерійського обстрілу, ціною власного життя, прикривши відступ своїх побратимів і ставши взірцем мужності та самопожертви.
На жаль, життя трагічно обірвалося, задуми і мрії не збулись…
15 березня 2022 року бійця поховали на місцевому кладовищі у Камені-Каширському.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України № 264/2022 від 20 квітня 2022 року солдату Цюрику Миколі Володимировичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Вічна шана та слава Герою!
