Чоп Михайло Федорович
Чоп Михайло Федорович народився 25 лютого 1986 року у селі Осівці у дружній багатодітній сім’ї. Окрім наймолодшого Михайлика в родині вже зростало семеро братиків і сестричок. Мама Любов повністю присвятила себе дітям і змалку навчала їх поважати старших, триматися разом, плекала у них працелюбність, співчуття і милосердя. Її слова і вчинки були настільки мудрими й добрими, що залишили глибокий слід у серцях дітей.
Тато Федір, як глава сім'ї, дбав про те, щоб у домі завжди було все необхідне. Він був лісівником і син Михайло часто допомагав батькові, поступово переймаючи його досвід. Ця справа була не лише до душі, а й дуже вдавалася хлопцеві. Саме з цим захопленням Михайло хотів пов’язати своє майбутнє, продовживши батьківську справу.
Навчався хлопець у місцевій Осівецькій школі. Перша вчителька Галина Іванівна згадує Михайла як доброго, чемного, ввічливого і люб’язного учня, підкреслюючи, що завдяки маминому вихованню Мишко, як і всі діти в сім’ї Чопів виросли самостійними, відповідальними й доброзичливими людьми.
Серце Михайла завжди належало природі. Він годинами міг сидіти на березі місцевого озера з вудкою, насолоджуючись спокоєм і красою навколишнього світу. Особливу радість хлопець знаходив у тому, щоб садити молоді саджанці, даючи їм життя, проріджувати густі кущі, відкриваючи сонце їхнім гілкам та щеплювати плодові дерева.
Михайло рано втратив тата, а згодом хвороба забрала і маму, тому осиротівши був змушений сам давати собі раду, хоча старші брати та сестри завжди підставляли своє плече. Плани стати лісівником не реалізувалися, бо на хлопця чекала служба в армії.
Шукаючи душевної гармонії та підтримки Михайло часто звертався до Господа, відвідуючи храм Божий і допомагаючи в його оновленні.
На життя хлопець заробляв будівельною справою. Вправним він був і у цьому ділі. Як наймолодший у сім’ї, Михайло залишився мешкати у батьківській оселі. Сюди й привів молоду дружину-односельчанку Тетяну. Подружжя взялося господарювати й приводити все до ладу. Чоловік зробив ремонт батьківського будинку, вдихнувши в нього нове життя. А надворі Михайло влаштував справжній зелений оазис з дерев та кущів, створивши комфорт і затишок для своєї сім’ї. Так обійстя Чопів завирувало. Господь благословив молоде подружжя діточками. Спочатку народилася донечка Антоніна, а пізніше і синочок Святослав.
З початком російсько-української війни у 2014 році чоловік був мобілізований для захисту Батьківщини. Тоді брати участь у боях йому не довелось і через рік демобілізувався.
На початку повномасштабного вторгнення, у березні 2022 року Михайло Чоп був мобілізований до Збройних Сил України. Служив у 7-му прикордонному загоні. Був інспектором прикордонної служби. Вкінці 2022 року військовослужбовець прийшов у відпустку. Ця тепла зустріч з рідними виявилась останньою у житті.
29 січня 2023 року під час виконання бойового завдання Михайло загинув біля села Благодатне Бахмутського району на Донеччині, потрапивши під ворожий артилерійський обстріл та отримавши смертельні поранення.
Вічний спочинок на волинській землі тіло Героя знайшло через два місяці після загибелі. 19 березня 2023 року Михайло Федорович Чоп був похований у рідному селі Осівці.
Михайло за свої 36 років встиг багато. Як годиться справжньому чоловікові: привів до ладу будинок, де мешкав, посадив дерево, далеко не одне, народив сина, який продовжить гідний батьківський рід, ще й доньку. А як справжній патріот і захисник Батьківщини поклав свою молодість за вільне і мирне майбутнє України.
Його життя – як дерево, які він так любив, що розкинуло свої гілки. Він встиг збудувати міцний стовбур, виростити пишні гілки, але вітер війни передчасно обірвав його цвіт.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вічна шана та слава Герою!
