Чикида Максим Володимирович
25 вересня 2000 року у сім’ї Володимира і Лідії Чикидів у селі Видерта народився син Максим. Хлопець був восьмою із дванадцяти дітей багатодітної родини.
Батько Володимир Миколайович працював, не покладаючи рук, дбаючи для сім’ї про хліб насущний. Лідія Адамівна Чикида була і залишається справжнім втіленням материнської любові. Вона без залишку віддала себе вихованню дітей, створивши в домі атмосферу спокою, взаємодопомоги й підтримки. Кожен її день був присвячений турботі про її кровиночок – синів та доньок. Жінка була не просто матір'ю, а й мудрою порадницею, яка завжди знаходила потрібні слова і правильні підходи. Діти були її найбільшою гордістю і щастям. Відтак дітвора зростала у повазі до батьків, а особливий емоційний зв’язок між ними залишився назавжди.
Тут завше все робили разом, допомагали один одному. Це не просто родина, а справжня команда, де кожен знав свою роль і зону відповідальності. Разом долали будь-які труднощі й святкували кожну перемогу, разом працювали й разом дружно відпочивали. Невіддільною частиною сімейного дозвілля був спорт. У вільний час двір Чикидів завжди був повний дитячого галасу й ударів м’яча.
У 2007 році пішов Максим у 1 клас Видертської школи. У навчальному закладі згадують про свого вихованця як самостійного, дисциплінованого, стриманого, як і пасує військовим. Бо ж з дитинства хлопець мріяв стати військовослужбовцем. Водночас Максим був комунікабельним, приязним і мав багато друзів. Любив грати у волейбол, був вправним спортсменом, неодноразово захищав честь школи на районних та обласних змаганнях. Хлопець вів здоровий спосіб життя, дбаючи про тіло і розум. Щоб реалізувати свої плани на майбутнє, після 8 класу Максим вирішив вступити у Волинський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, але не вистачило 1 балу. Тому хлопець продовжив навчання у рідній школі, яку закінчив 2018 року.
Прагнення присвятити своє життя військовій службі не полишило юнака і він вступив до Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Повномасштабне вторгнення росії розпочалося, коли Максим навчався на четвертому курсі. По завершенню його з одногрупниками відправили до Черкас на відпрацювання бойових навичок. Потому випускники боронили державні рубежі на Запорізькому напрямку, пізніше – передислоковані на Донеччину. Максим був командиром 2 мінометної батареї 3 механізованого батальйону 110-ої окремої механізованої бригади.
Під час служби, кожного разу, коли з’являлася вільна хвилинка, він телефонував додому. У Страсний тиждень, коли християни згадують останні події земного життя Ісуса Христа, у боях на Сході минали останні Максимові дні. Напередодні загибелі хлопець подзвонив до мами, щоб вкотре заспокоїти та засвідчити свою любов. Цього разу востаннє.
Від 21 квітня 2022 р. боєць вважався зниклим безвісти. Після року службового розслідування лейтенанта Чикиду Максима Володимировича було визнано загиблим під час виконання бойового завдання в результаті арт обстрілу у Покровському районі поблизу населеного пункту Новоселівка, 21 квітня 2022 року. У Чистий четвер, коли православні ішли додому зі страсними свічками Максимова свічечка згасла назавжди. А місцем спочинку його тіла, якого досі не повернули рідним, служить донецька земля.
Влітку 2022 року на Алеї Слави випускників Національної академії сухопутних військ у Львові на меморіальній стелі серед інших імен навіки викарбувано ім’я і нашого земляка Максима Володимировича Чикиди.
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Максим Чикида був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
Вічна шана і слава Герою!
