Герасимик Дмитро Миколайович
Дмитро Миколайович Герасимик народився 20 травня 1988 року у селі Видерта. У подружжя Миколи й Галини вже зростала донечка Оленка, а тепер Господь подарував продовжувача роду – синочка Дмитрика. Незадовго у сім’ї народився ще один хлопчик Сергій. Різниця у віці всього в один рік їх дуже зближувала, тому Дмитро і Сергій були не просто братами, а й найкращими друзями. Вони разом зростали, гралися, допомагали батькам, ділилися найпотаємнішим.
У 1995 році Дмитро разом з братом пішов до Видертської школи. Навчалися хлопці в одному класі та сиділи за однією партою. За шкільні роки юнак зарекомендував себе здібним учнем, але особливою його пристрастю, якій він з великим ентузіазмом віддавався, і яка приносила йому задоволення був спорт. Дмитро дуже захоплювався волейболом і виявляв неабиякі спортивні здібності в цій грі. Він був активним та талановитим спортсменом, який відзначався своїм майстерним володінням м'ячем та вмінням працювати в команді. Завдяки своїй наполегливості й силі духу, хлопець був успішним гравцем шкільної команди та захищав честь рідної школи на районних змаганнях, здобуваючи для неї перемоги та визнання.
Здобувши середню освіту у 2006 році, на хлопця чекала строкова служба, яку він проходив у Криму. Після армії Дмитро почав потроху ставати на ноги, заробляючи власну копійчину й у 2012 році одружився.
Його обраницею стала односельчанка Наталка. Жили молодята у батьківській хаті дружини, де після смерті її мами залишилися двоє братів і три сестри. Найменшій сестричці було лише три роки. Тому на плечі новоствореного подружжя лягла велика відповідальність. Треба було давати раду не лише собі, а й допомагати напівсиротам. Дмитро став для молодших братів і сестер дружини не лише зятем, а й справжнім старшим братом. Разом вони створили міцну і дружню сім'ю, де кожен відчував себе потрібним. Родина поповнилася і власними дітками Дмитра і Наталії. У 2012 р. народилася донечка Вікторія, а 2014 – Злата, яку батьку довелося бачити єдиний раз у житті, після пологів.
З початком російсько-української війни, з квітня 2014-го Дмитро – солдат, військовослужбовець 51-ї окремої механізованої бригади. У серпні 2014 на Сході нашої країни точилися важкі бої за стратегічно важливу висоту Савур-могила. Ця невеличка гора, розташована на кордоні Донецької та Луганської областей, мала величезне тактичне значення, оскільки контролювала важливі транспортні шляхи та дозволяла здійснювати контроль над значною частиною території Донбасу. Дмитро, брав участь у цих пекельних сутичках, на блокпосту зазнав поранення у плече. В Авдіївці чоловіку надали медичну допомогу та витягли кулю. Однак, доля приготувала для Дмитра ще одне випробування. Дорогою в Дніпропетровськ терористи обстріляли автобус з пораненими, і ворожий осколок вдруге влучив у солдата. П’ять днів він боровся за життя, перебуваючи у комі. Однак, попри всі зусилля лікарів, його серце перестало битися. На жаль, Дмитро так і не прийшов до тями.
19 серпня 2014 року, на свято Преображення Господнє, коли українці традиційно приходять до храмів, щоб освятити плоди своєї праці, Микола і Галина Герасимики провели в останню земну путь плід своєї любові – сина Дмитра, який віддав своє молоде життя, сповнене мрій і надій за Батьківщину. Поховали військовослужбовця у рідному селі Видерта.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом за мужність ІІІ ступеня (посмертно).
За жертовну любов до своєї Вітчизни, відданість, доблесть і звитягу, нагороджений відзнакою 51-ї ОМБр «За мужність і відвагу» (посмертно).
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові присвоєне звання «Почесний громадянин Волині» (посмертно).
Вічна шана та слава Герою!
