Лахай Віктор Михайлович
Народився 25.11.1977 року у селі Велика Глуша Любешівського району. Сім΄я складалася з двох батьків та четверо дітей, три сестри і Віктор. Батько помер рано. Розпочав навчання у школі в цьому ж селі в 1984 року. Закінчивши два роки у 1986 році вся сім΄я переїхала на постійне місце проживання до міста Луцьк.
У 1992 році закінчив 9 класів і відразу почав працювати «розповсюджувачем преси» по м. Луцьк, у таких виданнях «Волинь», «Віче», «Вісник».
Попри те, що родина займалася розповсюдженням преси, читати газету не любив, казав, що написану інформацію треба ділити навпіл. Проте любив розгадувати кросворди, мав «гостре» і логічне мислення.
На строкову службу був призваний у Десну в 1995-1996 рр., був молодшим сержантом. Своє бойове хрещення Віктор проходив на танку. Разом з товаришем взимку переправлялися на другий берег Десни. Трапилося так, що танк пішов під воду. Віктор з товаришем загриміли в госпіталь із двостороннім запаленням легень.
Після одужання хлопці доводили цей танк до пуття, він буквально став їхнім бойовим товаришем. Чоловік знав кожну деталь в танку, вмів відремонтувати і поставити на місце.
Після проходження строкової служби працював різноробочим. Всю роботу виконував на совість, бо хотів, щоб замовники залишилися задоволеними.
Взагалі людиною був справедливою та дуже доброю. Сестра пригадує таку історію, як одного разу став свідком бійки, в якій незнайомець отримав ножове поранення. Віктор викликав швидку, а також супроводжував хлопця до лікарні. На операцію незнайомцю необхідні були кошти, а Віктор якраз отримав зарплату, яку не вагаючись віддав задля порятунку потерпілого.
Матері про цей інцидент не зізнався, сказав, що заробітну плату затримують і ходив цілий місяць на роботу пішки.
Завжди казав, що краще втратити або віддати своє, аніж взяти чуже.
Віктор був дуже доброю та справедливою людиною, з творчою душею, бо дуже любив театр. Мав хороше почуття гумору і дуже не любив ображати людей. Казав, що ображати треба або ввічливо, або ніяк. Ніколи не «тикав» до незнайомців, мав «кнопочний» телефон і порожній гаманець.
Любив грати комп’ютерні ігри, виробляв стратегію задля перемоги.
Мав дружину Тетяну, з якою прожив 9 років. Спільних дітей у сім’ї не було, проте Віктор дуже любив дітей своєї дружини. Особливий зв'язок мав з донечкою Марійкою, яка ніжно називала його «тато Вітя».
Коли у 2013 році розпочалася Революція Гідності – він був там, бо вірив, що тепер стане все чесно і справедливо. Тому і в 2014 році, не вагаючись пішов захищати Батьківщину. Цілий рік не зізнавався мамі Надії, що перебуває в зоні бойових дій, аби вона не хвилювалась.
Потім підписав контракт і відправився у найгарячіші точки. Має документ учасника бойових дій, був командиром 51 бригади, яка відстоювала наші території в першій лінії оборони поблизу Попасного.
Свій 41 День народження планував відсвяткувати з побратимами. Замовив 16-кілограмовий торт, йому подарували хороший сенсорний телефон… Через декілька днів закінчувався контракт і Віктор збирався повернутися додому, але не судилося… О 15 год, 25.11.2018 року, у день свого народження – загинув… у Луганській області, поблизу села Катеринівка, Попаснянського району.
Так і не повернувся у Велику Глушу, де планував відремонтувати старий будинок і жити там із сім’єю, бо тільки в Глуші почувався по-справжньому вдома…
Похований у місті Луцьку на Алеї Слави. На будинку, де жив, є меморіальна дошка.
Надія Ковзолович
